Вбивство Павла Шеремета в липні 2016 року стало одним із найбільш безпрецедентних актів насильства проти журналістів у сучасній Україні. Як і вбивство Георгія Гонгадзе та Катерини Гандзюк, цей злочин досі не розкритий.
Натомість вже майже півтора року за ґратами перебуває ветеран АТО Андрій Антоненко «Ріфмастер», якого слідство підозрює у причетності до смерті Шеремета. 29 січня суд заслухає вже восьму апеляцію щодо визнання ув’язнення Антоненка таким, що суперечить кримінально-процесуальним нормам. Чому Антоненка не випускають з СІЗО, хоча його «спільникам» полегшили запобіжний захід, на чому ґрунтуються аргументи слідства та наскільки адекватно поводить себе суд, ми розпитали представника команди захисту «Ріфа» Леоніда Маслова.
— На початку року колишній офіцер білоруського КДБ Ігор Макар оприлюднив аудіозаписи розмови очільників білоруських спецслужб, які обговорювали вбивство Павла Шеремета ще в квітні 2012 року, зокрема шляхом підриву. Що після цього змінилося в справі Шеремета і в обвинуваченні Антоненка?
— Нічого не змінилося. Медійний розголос є, можливо, це якось вплине на присяжних і суддів. Але змін у перебігу слідства нуль. Таке враження, що цими записами на Богомольця (у МВС — Прим. ред.) нікого не здивували. Відсутність зрушень теж багато про що свідчить.
— Слідство й надалі наполягає, що підозрювані Антоненко, Кузьменко і Дугарь діяли з мотивів «дестабілізації»?
— Виключно. Але довести цей мотив слідство також не в змозі, навіть шляхом виключення інших мотивів, бо в матеріалах їх також немає. І це дуже важливо. Бо в суді, щоб відстоювати один мотив скоєння злочину, сторона обвинувачення має довести, що менш вірогідні мотиви ними відкинуті на користь більш вірогідних.
— Білоруська версія є вірогідною, з вашої точки зору?
— Не готовий відповідати на питання, відповідь на яке мало б дати слідство. Можу лише засвідчити, що в справі Шеремета слідство від початку ігнорувало «білоруську версію». Навіть слова «Білорусь» панічно намагалися уникати. Ані на брифінгу, ані на телебаченні, ані в перебігу підготовки справи до суду. Так само не розглядалися й інші вірогідні мотиви. Чому? Маю лише припущення.
— У Шеремета були вороги — особисті чи бізнесові?
— Переконаний, що ні. Він не Таня Чорновол, не Сергій Стерненко, які пнуться розкопати будь-який конфлікт, буквально лізуть голіруч на танк. Шеремет був людиною, максимально толерантною до всіх. Принаймні в Україні. Він навіть не мав бізнес-інтересів, щоби приплести сюди якісь корпоративні розбірки. Єдиний, хто був ним кровно незадоволений, — диктатор Лукашенко. Про це було відомо і без плівок Макара. Тому він втік від нього на Росію, відтак в Україну.
— Залучення плівок Макара й розвиток «білоруської версії» якимось чином сприяє виправданню Антоненка, Кузьменко і Дугарь?
— Звичайно! Бо жоден із них точно не був завербованим білоруським КДБ. Навіть слідчим Нацполіції таке не могло наснитися у найхимернішому сні.
Є й ще один переконливий факт того, що ані лікар Кузьменко, ані фельдшер Дугарь, ані «культпросвітівський» спецназівець Антоненко не могли бути виконавцями теракту. Це те, що підрив вчинили професіонали. І це достеменно відомо з результатів вибухотехнічної експертизи та фрагментів відео з камер спостереження. Навіть не кримінал, а саме професійні підривники з досвідом диверсійної роботи. Мене в цьому переконав британський військовий експерт Глен Грант, колишній офіцер британського Генштабу. Він бачив багато терористів в Ольстері (регіон на півночі Ірландії, де була активна Ірландська республіканська армія). За його спостереженнями, навіть найхоробріший терорист-аматор нервує, коли має справу з вибухівкою, коли транспортує її до місця закладки. Грант зробив цей висновок за аналізом великої кількості оперативних відео.
У справі ж Шеремета на плівках ми не спостерігаємо жодного мандражу. Відео демонструє абсолютну професійність, навіть зухвалість. Жінка, яка готується закладати вибухівку, чи особа, одягнена під жінку, — підривник дуже високого рівня… І це на 100% видає спецслужбу.
Так само, як і планування підривниками маршруту до місця закладки вибухівки. Вони чітко усвідомлювали, де і в який спосіб можна «загубитися» для камер спостереження. Методика такої підготовки відображає багаторічний спецслужбістський вишкіл, якого жоден із тих, хто опинився в СІЗО за справою Шеремета, не мав. Навіть сержант Андрій Антоненко.
І ще один факт, який опосередковано вказує на білоруський слід, — дата теракту: 20 липня — день першої інавгурації Лукашенка, яка відбулася 1994 року. Можна, звісно, припускати збіг, але це саме той випадок, коли кортить процитувати відомого кремлівського пропаган***на (Маслов має на увазі російського телеведучого Дмитра Кисельова з його крилатою фразою «Совпадение? Не думаю» — Прим. ред.).
Слідство
— Як у такому разі слідство вийшло на цих трьох людей?
— Це довга історія, у якій напрочуд відсутня логічна база. Є така «справа Грищенків». До війни Владислав Грищенко відбував строк за кримінальними статтями, звільнився достроково у 2013 році. У 2014 році вступив у ДУК «Правий сектор», виявив неабиякий героїзм під час оборони ДАПу в складі ЗСУ. Побратими з 95-ї аеромобільної бригади характеризують його як сумлінного бійця та високофахового підривника.
Справа Грищенків містить чимало сумнівних речових доказів, а веде її той самий слідчий, що розслідує вбивство Шеремета. МВС неодноразово оголошувало версію про те, що начебто саме Грищенки виготовили вибуховий пристрій для вбивства Шеремета. Але у Грищенків було алібі. Зокрема, те, що Ірина «Пума» на момент замаху на Шеремета лікувалася після важкого поранення й пересувалася на милицях. Через це вона не могла бути ототожненою з «жінкою» на відео з-під будинку Шеремета.
Також відомо, що у 2016 році Грищенко справді отримав «замовлення» на злочин, але не став його виконувати. Натомість у співпраці з правоохоронцями взяв участь в інсценуванні вбивства.
По ній суд теж досі не розпочався через брак доказів, але це інша історія. Скажу одне — вона ніяк не пов’язана зі вбивством Шеремета. Так само, як не пов’язана із загибеллю Джона Кеннеді чи Улофа Пальме.
Єдине, що формально пов’язує ці дві справи, — те, що у справі Грищенків була бомба, яка начебто відпала від днища джипа потерпілого — покійного Михайла Чекурака, відомого на Прикарпатті кримінального авторитета. І у справі Шеремета фігурувала бомба під днищем автівки.
І от, через вибуховий пристрій (у справі Грищенків) комусь дуже «винахідливому» в Нацполіції спала на думку ідея розкрити всі злочини, пов’язані з вибухівкою. Очевидно, це доповіли керівництву, ті — вище. І за принципом «відслужитися» версія обросла оцим всім абсурдом, який спостерігаємо у справі Шеремета.
— У справах Грищенків і Шеремета насправді ідентичні знаряддя вбивства?
— Ідентичності не більше, ніж у бульдога з носорогом. Ні за принципом дії, ні за технологією ці пристрої нічого спільного не мають. Хіба що обидва вибухають…
Бомба, якою намагалися вбити Чекурака, працювала від висмикування кільця мотузкою, намотаною на вісь машини. А в Шеремета був радіокерований пристрій, начинений шрапнеллю, якої в Чекурака не було. Бо бомба Чекурака містила 3 кг гексогену і 400 г тротилу, що разом давало 5 кг у тротиловому еквіваленті. Це майже авіабомба, шрапнелі тут не потрібно.
А в Шеремета був легкий безоболонковий пристрій спрямованої дії із 470 г вибухової речовини в тротиловому еквіваленті. Це зайвий раз видає професіоналів.
На пресконференції перші особи держави безбожно брехали, що прилади «майже ідентичні». Єдине, що їх споріднювало, це кріплення на неодимових магнітах. Але навіть ті були різної форми.
Наш експерт, ім’я якого поки що не розголошую, зауважив, що шрапнель у пристрої для вбивства Шеремета виготовлена малосерійним способом — за спеціальною технологією під конкретну міну. Це зайвий раз вказує на спецслужбістські коріння цього злочину. Не виключаю, що дещо подібне написало і ФБР.
— Але хтось же ж цю ідею народив, ба більше — переконав у ній Авакова та Зеленського?
— У таких структурах, як армія та поліція, діє принцип «брехні, що сходить догори» — коли по мірі просування рапорту від нижчого чина до вищого первинна гіпотеза обростає міфами: підлеглі вливають у вуха керівника більш прийнятну для нього версію. Так до вищого начальства і дійшло, що вбивство Шеремета «практично розкрите», нумо на пресконференцію…
— Антоненко в цій версії як з’явився?
— Дуже просто — статистичними методами виявили певну кількість людей, чиї мобільні номери засвітилися в районі скоєння злочину, причому перебування телефону було, так би мовити, нехарактерним, а саме — нерегулярним. Це визначає програма, яка використовує математичний алгоритм для аналізу мобільних трафіків у певній локації.
У вибірку потрапили близько 40 тис. осіб, зокрема Антоненко та його дружина, бо поруч на вул. Гончара у них тоді була кімната в комунальній квартирі. Вони там не жили, але зберігали якісь речі, час від часу туди навідувалися. Для штучного інтелекту це й становило ознаки «нехарактерності».
Потім слідство наклало цю вибірку на перелік контактів Грищенків і отримали підозрювану Кузьменко. Відтак взяли тих, хто потрапляв у коло підозрюваних «за ходою» і зовнішніми ознаками, як-от Дугарь та Антоненко.
Мало того, що коло осіб перетиналося суто механічно, на 2016 рік ці люди навіть не були знайомі між собою. Антоненко і Кузьменко за 5 місяців перед тим лише зафрендилися у Facebook, але не бачилися особисто.
— Така механічна вибірка дозволяє дійти обвинувального вироку?
— Тому й затягують судову процедуру, бо вирок виносити ні на чому, а випускати Антоненка — політично хибно, бо в справу залучили перших осіб держави. А вони ж не «лохи»…
Тільки 12 січня 2021 року прокурор представив докази — паперові та електронні. На це знадобилося пів року. А представити — це ще не значить дослідити. Лише зараз суд переходить до дослідження доказів.
У нас є повний перелік доказів, які надало слідство, — там немає нічого, від слова «зовсім». Навіть без натяку. Є криміналістичний «аналіз ходи» за порівнянням двох відео. Одне відео — з камер спостереження під час нібито закладання бомби, друге — на якому буцімто зображений Антоненко, але обличчя не видно. Причому оригінал другого відео загубило слідство.
Порушено й порядок представлення матеріалів «прослушки», що робить її незаконною, хоча там теж немає жодних натяків на злочин. Тож найменшим злом, щоб не макнути перших осіб держави та МВС у лайно, є просто робити вигляд, що існують докази, які розглядає суд, і банально тягнути справу зі словами «далі буде».
— Але так не може відбуватися вічно…
— Чому? Зеленський вирішив самоусунутися від цієї справи. Його завдання затягнути суд якомога довше, до кінця каденції. Після 2024 року розслідуйте собі на здоров’я. Суд сховався за тим, що є, мовляв, десятки томів доказів, їх треба «вивчати»… Завершиться термін присяжних, справу потроху «спустять» на гальмах, як і справу Гонгадзе, Заверухи, Бузини, Гандзюк та багато інших.
— Чому Дугарь і Кузьменко звільнили з-під варти, а Антоненка — ні?
— Логічно пояснити це не можу. Кейс Кузьменко нічим не відрізняється від кейса Антоненка. Кузьменко начебто «закладала вибухівку», Антоненко її лише супроводжував. У Кузьменко одна дитина, у Антоненка — двоє, якщо йдеться про пом’якшувальні ознаки. Принципової різниці, окрім гендеру, немає.
Просто когось треба тримати під вартою для підтримки суспільної напруги. Як сказав у знятому МВС агітаційному фільмі замначальника слідства Віктор Гунько, «якщо їх тримають під вартою, то це і доводить їхню провину».
— А який мотив суду утримувати Антоненка під вартою?
— Жодного. Принаймні, жодного притомного. Мовляв, обвинувачення тяжке, тому є ризик, що обвинувачений втече. Втім, Європейський суд з прав людини прямо забороняє використовувати це як основний аргумент для утримання під вартою. В європейській практиці прийнято вважати, що ризик (втечі) з плином часу зменшується. У нашому законодавстві це також відображено. Зокрема, прописано, що сторона обвинувачення з кожним разом має довести, що ризик не зменшився. А з Антоненком все навпаки — мовляв, ризик чималий, тому нехай ще посидить.
…
Судді
— Як би ви характеризували поведінку суду, наскільки вона є неупередженою?
— Я не можу виносити вердикт щодо упередженості суду — для цього є Вища рада правосуддя. Я можу засвідчити лиш те, що суд часто порушує регламент та відмовляється розбиратися у матеріалах слідства.
Всупереч закону, суд відбувається не щодня, а раз на тиждень. При цьому головуюча суддя систематично виносить рішення, яким важко знайти підстави у законодавстві. Наприклад, вона перевела засідання у закритий режим — буцімто щоб гарантувати безпеку осіб, що беруть участь у кримінальному провадженні.
Одного разу у бік судді із залу справді полетіли матюки. Але судді та прокурори не належать до осіб, чию безпеку забезпечує норма про закрите засідання. Навпаки, є сувора вимога щодо відкритості засідань. А оплески, галас — це теж прояв відкритості.
Більш за те, рішення суду про переведення засідань у закритий режим ухвалено вже у закритому режимі. Це не про безпеку, це про власний комфорт. Зокрема, щоб не дивитися в очі дружині і матері Антоненка.
— Захисники Антоненка, Дугарь та Кузьменко скаржилися, що не мають доступу до всіх матеріалів слідства. Зараз щось змінилося?
— Ні. Наприклад, слідча суддя Крістіна Константінова відхилила нашу вимогу надати англійський оригінал висновку британського експерта «з ходи» Айвана Бірча на підставі того, що це, мовляв, «таємниця слідства».
Хоча, на мою думку, оригінал цього висновку може видати в особі Бірча ще одного «лижного інструктора». Він тренер з карате, розуміється на біомеханіці, східних єдиноборствах, але не на криміналістиці. Тому його метод не спирається на доказову методику судово-експертної роботи, що нам офіційно підтвердили у Скотланд-Ярді.
Так само в нас немає доступу до цілого спектру матеріалів через те, що слідство розщепило справу Шеремета на декілька частин. Справа №490 (до якої причетний Антоненко — Прим. ред.) стосується лише виконавців, а інших причетних шукають за справою №1206. І там за «таємницею слідства» ховають, зокрема, висновки вибухотехнічної експертизи колег із ФБР.
Коли ж врешті-решт адвокатові Юлії Кузьменко надали доступ до справи №1206, Нацполіція це рішення суду просто не виконала. А у цій справі можуть міститися дані щодо походження вибухової речовини, котру, як і сумнозвісний «Новачок», не можна купити у воєнторзі чи замовити на Ali express.
Якщо пам’ятаєте, МВС на пресконференції наполягав, що вибухова речовина, яку знайшли на місці теракту, ідентична тій, що містилася у коробці від міни МОН-50, вилученої під час обшуку в Антоненка. Той факт, що від МОН-50 на місці злочину виявили лише втулку і шрапнель, а міна, яку знайшли у Антоненка, містила втулки і шрапнель в повному складі, вони замовчали.
Підсумовуючи, справа Антоненка на сьогодні є суто політичною — без кінця і дна. Експертної послідовності й правових підстав вже годі чекати. У цій справі загрузли всі. І рухатися стрьомно, і витягнути себе за волосся з цього лайна сміливості бракує. Приклад доброволиці «Фортуни», яку кинули за ґрати декілька днів тому, свідчить, що у МВС жодних висновків зі справи Антоненка не зробили і продовжують займатися «самозакопуванням».
